АДАПТАЦІЯ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

П'ятикласники... Ще вчора вони були маленькими, вчилися в окремому класі, ходили, мов каченята, за своєю першою вчителькою. Сьогодні вони підросли, посмі­ливішали й бігають по всій школі, плутаючи кабінети. Вони вже дорослі.

  Перехід із початкової школи до серед­ньої вважається кризовим у житті школярів. Чому? Бо відбувається зміна соціального оточення, правил та вимог поведінки у школі, додається необхідність самостійно приймати рішення. Також впливають фізіологічні змі­ни, підвищується втомлюваність і емоційна збуджуваність, і через це часто знижується рівень навчальних досягнень.

Адаптація — процес пристосування індиві­да до умов та вимог нового середовища, життя й діяльності. її результатом є пристосованість як риса особистості, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень (інколи аж до року) потрібні, щоб звикнути до нових умов. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значним навантажен­ням усіх систем організму. У цей період, як ніколи, учень потребує допомоги (кваліфіко­ваної, а не розв'язання всіх проблем за ньо­го) вчителів, батьків. Можна і варто уник­нути сутичок, зрозуміти, що відбувається з учнями, навчитися це приймати.

У початкових класах діти спілкувалися з одним учителем, який мав свій стиль, свої методи і прийоми роботи, який з ними пос­тійно контактував і добре знав. У підлітково­му ж віці вони потрапили під вплив одразу багатьох педагогів, причому дуже різних. Пристосуватися до кожного — важко.

Підлітковий вік — це період, на який най­більше вплинула акселерація. Якщо раніше, кілька десятиліть тому, підлітком вважали 13—16-річного, то тепер акселерація фізич­ного і психічного розвитку помітно зсунула цю межу — приблизно на 1,5—3 роки.

В наш час підлітковим віком вважається друге десятиріччя життя (10(12)— 14(16) років). Це один із критичних періодів розвитку, пов'язаний із кардинальними змі­нами у сфері свідомості, діяльності та взаєми­нах індивіда. Дитина швидко росте, у процесі статевого дозрівання організм змінюється, що суттєво впливає на психофізіологію.

Зміна соціальної ситуації розвитку підліт­ків пов'язана з їхнім активним прагненням приєднатися до світу дорослих, орієнтацією поведінки на норми й цінності цього сві­ту. Характерним для підліткового віку ново­утворенням є «почуття дорослості» і розви­ток самосвідомості й самооцінки, інтересу до себе як особистості, до свого потенціалу і здібностей. Самосвідомість — це потреба осмислювати себе як особистість, виробити правильну самооцінку, пізнати свої сильні та слабкі риси. Джерелом самооцінки підлітка є насамперед думка про нього інших людей: батьків, учителів, товаришів. Згодом він на­магається самостійно аналізувати окремі сто­рони своєї особистості, однак між потребою в самооцінці і можливістю правильно пізнати себе існує суперечність. На цій основі можуть виникати конфлікти, які породжуються не­відповідністю між рівнем домагань і реаль­ним становищем у колективі. Аби запобігти неадекватній самооцінці, виникненню через це негативних переживань (переваги чи, нав­паки, неповноцінності), важливо, щоб дорос­лі (особливо вчителі) правильно і тактовно оцінювали особистість підлітка. Важливою умовою формування самосвідомості й само­оцінки є активна участь у корисних справах. Підлітковий вік, як стверджують психоло­ги, є періодом кипіння енергії, невичерпної активності, тільки, на жаль, якщо відсутня розумна організація колективу, ця енергія виливається в такій же неорганізованій формі на непотрібні справи. За відсутності умов для індивідуалізації та позитивної реалізації свого потенціалу самоствердження може набувати викривлених, девіантних форм, призводити до неадекватних реакцій.

Істотним дефектом навчання в початковій школі є недостатньо сформована навичка читан­ня. Діти зі слабко сформованою навичкою чи­тання не просто повільно читають, вони недо­статньо розуміють прочитане, не вміють пере­водити звучні слова і візуальні образи в графічні символи, звідси — безліч навчальних утруднень, перше з них — неграмотність, обмежений світо­гляд, слабка загальна ерудиція.

Для інтелектуального розвитку необхідні певні особистісні риси: вольовий контроль, пізнавальна активність, старанність, са­мостійність, тривожність, емоційність, ак­тивність, а також відповідний стан здоров'я, фізіологічні резерви працездатності.

Дитина не народжується з розвинутим поня­тійним мисленням, сформованими інтелектуаль­ними навичками, однак усе це не дозріває саме по собі в міру дорослішання. Найчастіше навчан­ня не дає необхідної трансформації інтелектуаль­них структур, розширюючи систему уявлень ди­тини, воно не сприяє удосконаленню способів сприйняття і опрацювання інформації, навчан­ня орієнтується на завершені цикли розвитку і тому нічого не може дати для розвитку.

Тільки випереджальне навчання, що орієн­тується на незрілі функції, спирається на несформовані процеси, копітка і систематична, цілеспрямована розвивальна робота може ста­ти двигуном психічного розвитку дитини. Од­нак можливості оптимізації розвитку не без­межні. Фактично є всього 2 роки, впродовж яких щось іще можна кардинально змінити на кра­ще (5—6-ті класи). Багаторічні дослідження по­казують: той тип інтелекту, що складається до 7—8-го класу, не вдається якісно поліпшити. Надалі ніяких принципово нових інтелектуаль­них операцій у системі розумової діяльності не виникає.

Рекомендації для адміністрації та педколективу загальноосвітнього навчального закладу

1. Взяти до уваги, що система вимог для учнів 5-х класів будується з урахуванням їхніх вікових та індивідуальний особливостей.

2. Розробити план організаційно-педагогічних заходів із метою відстеження проходження дітьми адаптаційного періоду та створення сприятливих умов для цього:

а)      усім педагогічним працівникам, що працюють у 5-му класі, щомісяця протягом І семестру збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій.
Мета нарад: обговорення деяких аспектів психолого-педагогічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі тощо;

б)      організувати обмін спостереженнями між учителями,
що працюють у 5-му класі, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини та індивідуальних особливостей дітей;

в)      практичному психологу — організувати та провести І семестру провести психолого-педагогічний консиліум «Результати адаптації п'ятикласників до навчання в середній школі»;

д)      заступнику директора з навчально-виховної роботи систематично аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості п'ятикласників, урахування особливостей адаптаційного періоду, від­стеження взаємодії вчителів та учнів, давати певні
рекомендації.

3. Класному керівникові та практичному психологу роз­робити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини та соціально-психологічного патронату учнів 5-го класу:

а) класному керівнику — проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

б) практичному психологу — спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення стосунків у малих угрупованнях; проводити анкетування, соціометричне спостереження, використовувати діагнос­тичні методики, корекційно-розвивальні заняття, тренінги ; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою тощо.