Причини неуважності учнів початкових класів під час учбової діяльності
Неуважність молодших школярів - одна із важливих причин зниження успішності навчання. На жаль, неуважність учнів початкової школи є проблемою, яку вирішити іноді дуже важко. Більшість батьків та педагогів просять надати вправи для підвищення рівня уваги, не розуміючи, що деяким дітям такі вправи не тільки не підвищать уважність, а навпаки знизять її. Вирішення проблеми неуважності учнів потрібно починати з усвідомлення практичним психологом школи та учителями-класоводами важливості проведення профілактичної діагностики властивостей уваги дітей молодшого шкільного віку, підвищення рівня психологічної культури педагогів та їх готовності до просвіти батьків щодо розуміння причин неуважності учнів.
Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища присутнє на всіх етапах його учбової діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю або поганою пам'яттю, а недостатньою уважністю.
Молодші школярі, зокрема першокласники й другокласники, часто бувають неуважними. Науковці виділяють ряд причин, що викликають неуважність, роблять спробу їх класифікувати. Аналіз психолого-педагогічних праць та власний педагогічний досвід дозволяють акцентувати увагу на наступних аспектах означеної проблеми у дітей молодшого шкільного віку. Для неуважних дітей характерна відсутність попередньої готовності до активної роботи на занятті. Вони постійно відволікаються від основного виду діяльності. Міміка і поза дуже яскраво свідчать про їхню неуважність. Головним показником неуважності молодших школярів є низька продуктивність і велика кількість помилок у роботі. Причинами низької зосередженості в молодшому шкільному віці є недостатня інтелектуальна активність, несформованість навичок і умінь учбової діяльності та несформована воля .
Під час організації учбової діяльності задля запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та властивостей уваги молодших школярів. Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей - їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв'язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями, є основою стійкої уваги .
Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською роботою, а на запитання вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче буде легко відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає матеріалу для активного мислення, то вчитель не доб'ється стійкої уваги, скільки б разів він не звертався до дітей із закликом бути уважними.
Неуважність пов'язана із загальною нестійкістю уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого сприйняття; хиби сприйняття - це неточність у розпізнаванні схожих предметів, внаслідок чого діти можуть припускатися помилок під час читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова "перестав" вони читають "пристав", замість "Маша" читають "мама", окрім того діти часто "вгадують", що написано, замість того, щоб уважно вдивлятися в літери слова. Часто це призводить до помилок.
Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями: дозволяють дивитися вечірні телевізійні передачі, часто водять в гості, нервова система дитини перезбуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон у цьому випадку - це охоронне гальмування, яке перешкоджає утворенню домінанти.
Окрім того, за даними медиків, неуважність може бути наслідком порушення дихання, а отже, й постачання мозку киснем. Причиною порушення правильного дихання можуть бути аденоїди, хронічні тонзиліти і т. ін. (наприклад, аденоїди (поліпи), що утворюються в носоглотці, розростаючись, заважать дихати). Дитина дихає ротом, а тому дихає неглибоко, поверхово, її мозок не збагачується киснем, що негативно впливає на працездатність. Низька працездатність заважає концентрації її уваги на об'єктах і це згубно позначається на її працездатності, спричиняючи постійну сонливість дитини, розосередженість .
Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Її увага стає ковзною. У таких випадках педагог, борючись з неуважністю дітей, повинен уміти показати їм уже знайомий предмет, явище природи з нового для них боку. Треба трохи "відкрити" дитині ті якості предмета, його особливості і зв'язки, яких вона раніше не бачила .
Варто наголосити, що неуважність - це й негнучка увага, відсутність уміння переключатися, тобто в разі потреби зумисне переносити увагу з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 2-4 класів не відразу можуть потім включитися в навчальну роботу. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому змісті. Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. На несподівано поставлене запитання такий учень не відповідає відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він переключив свою увагу на новий об'єкт .
Неуважність учнів початкової школи часто пов'язана з тим, що вони не вміють аналізувати конкретні одиниці тексту, не звертають увагу на особливості написання слів. Для учня важливим є смисл написаного чи прочитаного. Треба змінити позицію дитини до перевірки тексту - читати текст, наче це написав інший учень, який часто припускається помилок.
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей:
добрий темп уроку;
чіткість і стислість пояснень;
максимальна опора на активну мислительну діяльність дітей;
бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;
різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку;
залучення до учбової діяльності всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;
використання для першокласників деяких спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість .
Основними чинниками, що породжують неуважність в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:
неправильна структура організації учбової діяльності (об'єкти, які сприймаються, не об'єднані, що утруднює їх сприйняття);
недосконала організація навчального заняття (відсутній чіткий початок і чітке закінчення уроку; не створені необхідні умови для роботи і т. ін.);
не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з'являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);
не завжди послідовні і несистематичні вимоги учителя;
відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і дуже стомлює школяра;
учитель не враховує вікових та індивідуальних особливостей уваги дитини .
Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи. Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно.
Синдром дефіциту уваги та його прояви у молодших школярів з гіперактивністю
Проблема дефіциту уваги і гіперактивності у дітей у наш час привертає пильну увагу психологів, лікарів, соціологів, педагогів в усьому світі. Підвищена увага науковців зумовлена насамперед тим, що синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) є найчастішою причиною порушення поведінки і труднощів навчання у дошкільному та молодшому шкільному віці. У літературі можна зустріти й інші назви даного феномену: "гіпердинамічний синдром", і відповідне визначення дітей: "гіпердинамічні" чи "гіперактивні". Усі ці поняття стосуються одного й того ж явища .
За даними різних дослідників на дефіцит уваги з гіперактивністю страждають 3-5% дітей. Він трапляється у кожного шостого чи десятого хлопчика. Дівчатка від нього потерпають рідше: на 4-5 хлопчиків припадає одна дівчинка. Це пов'язано з більшою стійкістю жіночого організму до різних шкідливих впливів. Має значення і те, що прояви синдрому у дівчаток менше привертають до себе увагу, їх пізніше розпізнають і це потім обертається особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки-підлітка.
Синдром дефіциту уваги належить до так званої мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Вона виникає через різні шкідливі впливи на плід під час вагітності чи ускладнених пологах. Суттєве значення має спадковість: часто виявляється, що хтось із батьків у дитинстві теж мав подібні проблеми.
У всіх випадках мінімальна мозкова дисфункція - це легке ушкодження центральної нервової системи, яке з віком за сприятливих умов виховання компенсується. Вважають, що синдром дефіциту уваги з гіперактивністю поступово згладжується і минає до 14-15 років. Найбільш прогресуючим він буває в періоди вікових криз трьох і шести-семи років. Без своєчасної корекції цей синдром призводить до труднощів у навчанні та пов'язаних з ними різних особистісних розладів, девіантної поведінки підлітків, соціальної дезадаптованості надалі . Найбільші негативні наслідки спричиняються неправильним ставлення до "важкої" дитини й відсутністю комплексної психолого-педагогічної корекції у віці до 9-12 років.
Вивчення та аналіз синдрому дефіциту уваги дітей дозволив виділити п'ять форм, часто поєднаних одна з одною:
синдром гіперактивності з дефіцитом уваги (збудженість, агресивність, імпульсивність, розсіяність уваги, неможливість концентрації на одному предметі чи дії);
синдром гіпоактивності з дефіцитом уваги (короткочасна концентрація уваги, повільність реакцій, в'ялість);
порушення загальної та тонкої моторики (недосконалість координації, невпорядкованість та зайвість рухів);
зміна сприйняття (відсутність набутих навичок та вмінь орієнтації у різних ситуаціях);
мовленнєві дисфункції (порушення імпресивного та експресивного мовлення) .
Отже, прояви СДУГ можна розділити на три основні групи: порушення уваги, ознаки імпульсивності і гіперактивності, а також симптоми статико-локомоторної недостатності. У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговують прояви першої групи.
До порушень уваги відносять, зокрема, труднощі її утримання. Дитина незібрана, не може самостійно довести розпочату справу до кінця, у неї є прояви зниження вибірковості уваги і нездатність надовго зосереджуватись на певній діяльності, виражене відволікання з непосидючістю, частим переключенням з одного заняття на інше. Для неї властиве постійне забування того, що потрібно зробити, втрата особистих речей, необхідних удома і в школі. Дефіцит уваги особливо яскраво виявляється у нових для дитини ситуаціях, коли їй потрібно діяти без сторонньої допомоги .
У дітей увага не зосереджена, вони можуть "впадати" і "випадати" зі стану зосередженості, особливо за відсутності рухової стимуляції. Їм необхідно рухатися, крутитися, щоб залишатися активними. Порушення уваги можуть виявлятися в труднощах її утримання, у зниженні вибірковості й вираженій розосередженості з частими переходами від одного заняття до іншого. Такі діти характеризуються непослідовністю в поведінці, забудькуватістю, невмінням слухати й зосередитися. Вони прагнуть уникнути завдань, що потребують тривалих розумових зусиль.
Діти зі синдромом дефіциту уваги мають значні труднощі у формуванні довільної уваги: нестійкість, незібраність, труднощі концентрації уваги, слабкість або відсутність розподілу уваги, проблеми з переключенням залежно від переваги лабільності чи ригідності. Спостерігається зниження обсягу уваги (дитина може утримувати в умі та оперувати невеликим обсягом інформації).
Найскладніша пора для гіперактивних дітей та їхніх батьків настає з початком шкільного навчання. Тут вимоги до поведінки дитини різко зростають: потрібно дотримуватися правил поведінки на уроці, виконувати розпорядження вчителя, керуватися певними правилами виконання завдань, регулювати дії безпосередніми бажаннями, а опосередковувати їх віддаленішими мотивами, обов'язками. Тим часом саме ці якості довільної поведінки у гіперактивних дітей ще несформовані і формуватимуться з великими труднощами .
Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність, коливання часового інтервалу робочих та релаксаційних циклів в діяльності мозку [33]. Діти можуть продуктивно працювати 5-15 хвилин, потім 3-7 хвилин мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається й не реагує на вчителя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина готова до роботи протягом 5-15 хвилин. Проте показники уваги таких дітей коливаються. Якщо діяльність дитини пов'язана із зацікавленістю, захопленістю і задоволенням, вона здатна утримувати увагу й тривалий час. Але за цього потрібно враховувати, що за наявності емоційної активації (як позитивної, так і негативної) може виявлятися виражене порушення діяльності (у тому числі і розумової).
Просидіти за партою упродовж уроку та весь цей час працювати, виконуючи різні завдання, гіперактивна дитина неспроможна. Для неї характерне різке зниження можливостей саморегулювання та довільної регуляції у будь-яких видах діяльності. Тому вона стає "злісним" порушником дисципліни на уроці. Одна така дитина може дезорганізувати весь клас, бо постійно втягує у сторонні заняття своїх сусідів, а то й схоплюється з місця, бігає, звертається раз по раз до педагога із запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Нездатна виконувати інструкцію педагога, вона фактично не може працювати разом із класом, а тому мало що засвоює на уроці.
Більшість дітей із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю мають достатній, а то й високий загальний рівень інтелектуального розвитку, про що свідчать результати спеціальних досліджень. Проте вони мають труднощі у навчанні незалежно від свого рівня розвитку. Під час шкільних занять їм складно впоратися із завданнями .
Найчастіше виникають труднощі з читанням і письмом. Рядки в зошиті нерівні, букви різної величини, часті пропуски й заміна букв у слові і слів у реченні. Неохайні зошити: пожмакані, з великою кількістю помарок і плям. Це пояснюється неповною сформованістю зорово-моторної координації (діти роблять помилки, коли переводять візуальну інформацію у рухово-графічну, тобто коли списують або змальовують і не помічають помилок, навіть коли перевіряють за зразком).
Проблеми з читанням у тому, що діти дуже повільно або дуже швидко читають, але неправильно прочитують закінчення, пропускають слова, а деякі, читаючи правильно і в достатньому темпі, не розуміють прочитаного, не можуть переказати його зміст. Тим часом як на слух вони все чудово сприймають і розповідають. Очевидно, труднощі концентрації і розподілу уваги не дають змоги дитині достатньо автоматизувати читання і зосередитися на змісті .
Неуважність зумовлює помилки в підрахунках і записах на уроках математики, тоді як задачу дитина розв'язує правильно.
Стосунки гіпердинамічних дітей з ровесниками і дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнює формування їхньої особистості. Вони і легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки виникають у них не часто через невміння встановлювати "зворотний зв'язок" - враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Їхня імпульсивність та неуважність заважає виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення. Виступаючи дезорганізаторами гри, вони стають небажаними її учасниками. Усе це відкидає таких дітей на найменш почесні ролі в дитячому колективі, що формує у них занижену самооцінку, спричиняє почуття самотності, меншовартісності [5, 91-100].
Не легше складаються їхні стосунки із дорослими. Попри те, що більшість педагогів не зовсім розуміють їхній стан і схильні розглядати їх як хуліганів, навіть ті, що розуміють хворобливе походження їхніх проблем, усе-таки терплять через них великі незручності. І це у більшості випадків не може не надавати негативного відтінку ставленню педагога до дитини. Частіше ж між гіперактивним учнем і педагогом іде запекла боротьба, в яку поступово втягуються і батьки.
Прихід гіперактивної дитини до школи - це випробування для батьків. Натерпівшись зі своїм некерованим сином чи донькою упродовж їхнього дошкільного дитинства, тепер вони стикаються з новою проблемою: як утримати дитину в школі. Непоодинокі випадки, коли педагог, заручившись підтримкою інших батьків, ставить питання про необхідність забрати з класного колективу учня, який усім заважає, рекомендують оглянути його в психолого-медико-педагогічній консультації з метою переведення до спеціальної школи чи на індивідуальне (домашнє) навчання. Зауважимо принагідно, що у більшості випадків такий шлях навчання та виховання дитини неприйнятний: вона потребує виховання в колективі і, якщо її інтелектуальний розвиток нормальний, - у масовій загальноосвітній школі. Практично ж батькам іноді доводиться шукати педагога, який терпиміше ставитиметься до гіперактивної дитини та намагатиметься знайти до неї підхід. Усі ці труднощі викликають напруження між батьками та гіперактивною дитиною [35, 6].
Отже, навколо дитини з гіпердинамічним синдромом складається особливо напружена ситуація спілкування, яка негативно позначається на формуванні її особистості та потребує своєчасного психолого-педагогічного втручання.
Для діагностики синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей важливим є спостереження за їхньою поведінкою та виявлення таких її ознак, як руховий неспокій, труднощі довільної регуляції дій, зосередження. Такою інформацією добре володіють дорослі, які багато часу проводять з дитиною: батьки, педагоги. Тому для отримання потрібних відомостей успішно використовують опитувальники, в яких підтверджуються типові прояви цього синдрому.
Вивчення історії розвитку дитини (бесіда з батьками та дані медичної документації) часто дає змогу підтвердити ймовірність ушкодження центральної нервової системи дитини під час пологів, травмування в ранньому дитинстві. Часто у таких дітей запізнюється формування рухової сфери і мовлення. Із самого народження вони нервові, мало і неспокійно сплять, важко засинають увечері.
Прояви синдрому виразно виступають під час розв'язання дитиною пізнавальних завдань і це дає змогу краще зрозуміти її навчальні проблеми та конкретизувати допомогу. Так, гіпердинамічні діти з достатнім інтелектуальним розвитком терплять невдачі при виконанні завдань, насамперед, через неспроможність уважно вислухати інструкцію та врахувати всі її умови і одразу беруться до певних дій, не осмислюючи їх доцільності і послідовності. Отже, у них випадає процес планування. Далі, зіткнувшись із трудністю, вони не намагаються її подолати і полишають роботу, переключаються на інші об'єкти. Часто і без достатньої на перший погляд причини вони припиняють виконувати завдання, намагаються розповісти чи запитати про щось таке, що не стосується виконуваної роботи. Якщо ж дорослий м'яко, але наполегливо, повертає дитину до розпочатої справи, вона просувається далі, може знайти помилку й успішно завершити виконання завдання. Отже, типовою допомогою, якої потребують такі діти у процесі виконання діагностичних завдань, є підтримання їхньої уваги на об'єкті.
Певною мірою високу збудливість дитини можна корегувати медикаментозно та фізіотерапевтичними засобами (за консультацією педіатра чи дитячого психоневролога). Водночас основна корекційна робота лежить у педагогічній площині.
Корекція навчання і поведінки дітей з гіпердинамічним синдромом - складне завдання. Вона не може бути успішною без корекції їхнього дорослого оточення. Безумовно, такі діти дуже важкі для тих, хто з ними тривало і систематично спілкується, насамперед, для батьків і педагогів. В останніх швидко виникає втома і роздратування від "некерованості" дитини. Звідси збільшення окриків, зауважень - усяких дисциплінарних заходів і, як правило, обмеження ділового спілкування, різних занять на основі спільних інтересів. Так утворюється стіна відчуження між дорослими і дитиною, яка почувається в ізоляції та наодинці з проблемами, з якими вона сама впоратися не може .
Тому найперше, що певною мірою допоможе дорослим змінити свою реакцію на поведінку дитини, є розуміння об'єктивності причин, які її зумовлюють, та ненавмисності порушення дисципліни. Боротися потрібно не з дитиною, а разом з нею боротися з хворобою. Вона повинна навчитися розуміти недоліки своєї поведінки та негативні наслідки, до яких вони можуть призвести, а також те, що дорослі її сприймають позитивно і люблять. Тоді виникає ґрунт для співпраці з дорослими, які допомагають їй боротися зі своїми проблемами. Корисно доброзичливо аналізувати різні вчинки дитини і літературних персонажів, показувати причинну залежність між учинком і його наслідком.
Важливою допомогою дорослих дитині є організація її життя так, щоб зменшити навантаження на концентрацію і розподіл уваги та полегшити планування різних дій. Цього можна досягнути завдяки жорсткому розпорядку дня і неухильному його виконанню. Дитина мусить чітко знати, коли вона встає, йде до школи та повертається додому, коли виконує домашні завдання, гуляє, переглядає телепередачі, збирає свій ранець до школи, лягає спати. До розпорядку дня можуть вноситися раціональні поправки, але коли вони записані і вивішені над робочим столом дитини, вони набувають сили закону. Корисно також, коли дитина має певні чітко зафіксовані обов'язки в школі і вдома.
Завданням надзвичайної ваги є утримання у дитини позитивного ставлення й інтересу до навчання. Цього неможливо досягнути без її успіхів. Тому батьки й педагоги мають створювати умови для того, щоб дитина цих успіхів досягала. Найменший із них має бути поміченим, а невдача проаналізована й усвідомлена як старт для завтрашньої перемоги. Реально це виглядає як постійна індивідуальна допомога у виконанні класних і домашніх завдань. Суть цієї допомоги в утримуванні уваги дитини на завданні. Часто це виокремлення в одному завданні кількох дрібних, кожне з яких не потребує для його виконання багато часу і тривалої зосередженості. Таким чином успіх буває забезпеченим. Окрики, зауваження, коли дитина відволікається під час виконання завдання, сприяють ще більшому збудженню і ще більше віддаляють її від досягнення мети та поглиблюють зневіру в себе. Справжня допомога - це допомога утримати увагу на завданні чи повернути її, якщо дитина відволіклася ("То на чому ми зупинились?", "Спробуймо подумати, що тут треба зробити" і т.д.) .
Щоб навчити дитину утримувати увагу, можна запровадити якусь винагороду (мамин поцілунок чи похвалу педагога, коли 5-10 хвилин дитина працювала). Трохи підрісши, вона й сама собі придумуватиме щось приємне після виконання поставленого завдання. Так зміцнюватимуться самоконтроль і самооцінка.
Принагідне застереження: іноді, зафіксувавши низькі показники уваги у дитини, дорослі беруться прямо тренувати ці функції. Це недоцільно. Набагато ефективнішим є розвиток дитячого мислення та мовлення, що опосередковано діє і на інші функції: формується довільна увага, виробляються раціональні прийоми довільного запам'ятовування, упорядковуються і систематизуються знання, завдяки чому вони легше закріплюються і відтворюються .
Вироблення регламентованої поведінки у гіперактивної дитини створює навантаження на процес гальмування, який у неї дуже слабкий. Щоб уникнути цього, корисно залучати дитину до фізичної активності: на уроці давати доручення витерти дошку, зібрати зошити та ін. Фізичні вправи для гіперактивних дітей дуже бажані, але не надмірні, бо перевтома для них шкідлива. Таких дітей не можна перевантажувати, не можна тренувати властивостей їх уваги без попередньої психокорекції, оскільки це може призвести до погіршення показників уваги.
Як уже зазначалося, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю є наслідком ушкодження головного мозку. Це зумовлює переважання процесів збудження над неповноцінним процесом гальмування. Такі ушкодження незначні, і пластична нервова система дитини здатна їх поступово компенсувати. Небезпеку становлять ті вторинні порушення учбової діяльності і формування особистості, які виникають у гіперактивних дітей унаслідок ускладнень їхньої взаємодії з оточенням у відповідальні періоди розвитку - в дошкільному і молодшому шкільному віці. Своєчасні корекційні заходи дають змогу їм запобігти.
Зазначене вище дає підстави наголосити, що важливо проводити профілактичну діагностику синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів початкової школи, що дасть можливість виявити функціональні відхилення у роботі мозку на ранньому етапі та запобігти шкільній дезадаптації, знизити ризик появи дитячих неврозів. За цього має бути налагоджена співпраця вчителя, психолога, батьків, лікаря. Розважливість, компетентність та бажання дорослих допомогти дитині дають прогноз щодо її позитивного психічного розвитку та зменшення проблеми її адаптації.
Методика "Запам'ятай і розстав крапки"
Мета: дослідження обсягу уваги молодших школярів.
Обладнання: стимульний матеріал (набір карточок із вісьмома малими квадратами, на яких зображені крапки) та бланкові карточки (набір порожніх карточок із вісьмома малими квадратами) (див. Додаток Д), секундомір, протокол, простий олівець.
Хід виконання роботи. Дитина працює за інструкцією із вісьмома малими квадратами, на яких зображені крапки. Квадрати складені на купку у порядку зростання зображених на них крапок (від 2 до 9). Дитині послідовно зверху вниз показують (на 1-2 секунди) кожну із восьми карточок із крапками. Після кожного демонстрування пропонується відтворити побачені крапки - нанести їх на порожній квадрат за 15 секунд. Цей час дається дитині для того, щоб вона могла пригадати, де знаходилися побачені крапки, і відмітити їх у порожній картці.
Надається інструкція: "Зараз ми пограємося з тобою у гру на увагу. Я буду показувати тобі одну за одною карточки, на яких зображені крапки, а потім ти сам (сама) будеш малювати ці крапки в порожніх клітинках у тих місцях, де ти бачила їх на карточках".
Обробка та аналіз результатів. Обсягом уваги дитини вважається максимальна кількість крапок, яку вона змогла відтворити на будь-якій одній із восьми карток.
Шкала оцінювання результатів дослідження обсягу уваги:
Бали Рівень розвитку властивості Опис показника
9-10 балів дуже високий дитина правильно за відведений час відтворила на картці більше 6 крапок
7-8 балів високий дитина без помилок за відведений час відтворила на картці від 5 до 6 крапок
6 балів середній дитина правильно за відведений час відтворила на картці 4 крапки
4-5 бали низький дитина правильно за відведений час відтворила на картці від 2 до 3 крапок
0-3 бали дуже низький дитина змогла правильно відтворити на картці не більше 1 крапки
Методика "Визначення продуктивності і стійкості уваги".
Мета: визначити продуктивність і стійкість уваги молодших школярів.
Обладнання: бланк методики Ландольта, секундомір.
Хід виконання роботи. Експериментатор надає дитині інструкцію: "Зараз ми з тобою пограємо у гру. У ній ти будеш змагатися з іншими дітьми, потім ми побачимо, якого ти результату домігся, змагаючись з ними. Я думаю, що у тебе це вийде так само добре, як у решти дітей".
Далі дитині показують бланк методики Ландольта і пояснюють, що вона повинна, уважно переглядаючи кільця по рядах, знаходити серед них такі, у яких є розрив у строго визначеному місці, і закреслювати їх.
Робота триває упродовж п'яти хвилин. Щохвилини експериментатор вимовляє слово "стоп". За цією командою дитина повинна поставити риску у тому місці бланка з кільцями, де застала її ця команда. Після того, як минула остання п'ята хвилина, експериментатор вимовляє слово "стоп" і просить дитину поставити у тому місці бланку, де застала її ця команда, дві риски.
Обробка та аналіз результатів. При обробці результатів експериментатор визначає кількість кілець, переглянутих дитиною за кожну хвилину роботи й за всі п'ять хвилин разом. Також обраховується кількість помилок, допущених нею у процесі роботи на кожній хвилині, з першої по п'яту, і в цілому за всі п'ять хвилин.
Продуктивність і стійкість уваги обраховується за формулою:
0,5 N - 2,8 n
а) для кожної із п'яти хвилин роботи: S = ------------,
60
де S - показник продуктивності і стійкості уваги дитини;
N - кількість кілець, переглянутих дитиною за хвилину;
n - кількість помилок, допущених дитиною за хвилину. Помилками вважаються неправильно викреслені або пропущені кільця.
б) для усіх п'яти хвилин разом:
0,5 N - 2,8 n
Sз = ------------,
300
де S - загальний показник продуктивності і стійкості уваги дитини за усі п'ять хвилин;
N - кількість кілець, переглянутих дитиною за п'ять хвилин;
n - кількість помилок, допущених дитиною за п'ять хвилин.
Таким чином, обчислюють п'ять щохвилинних показників S (S1, S2, S3, S4, S5) та один загальний показник Sз, що стосується усіх п'яти хвилин роботи, разом узятих.
Показники продуктивності уваги переводяться у бали за десятибальною шкалою. За десятибальною шкалою переводяться у бали також показники стійкості уваги.
Шкала оцінювання показників продуктивності уваги:
Показник S Бали Рівень розвитку властивості
1,25 ? S 10 балів максимально продуктивна увага
1,0 ? S < 1,24 8-9 балів дуже високопродуктивна увага
0,75 ? S < 0,99 6-7 балів високопродуктивна увага
0,5 ? S < 0,74 4-5 бали середньо продуктивна увага
0,25 < S < 0,49 2-3 бали низькопродуктивний увага
0,00 < S < 0,24 0-1 бал дуже низькопродуктивна увага
Шкала оцінювання показників стійкості уваги:
Бали Рівень розвитку властивості Опис показника
10 балів максимально
високий усі показники S за п'ять хвилин не виходять за межі одного рівня
8-9 балів дуже високий усі показники S за п'ять хвилин знаходяться у межах двох сусідніх рівнів
6-7 балів високий усі показники S за п'ять хвилин знаходяться у межах трьох сусідніх рівнів
4-5 бали середній усі показники S за п'ять хвилин знаходяться у межах чотирьох сусідніх рівнів
3 бали низький усі показники S за п'ять хвилин знаходяться у межах п'яти сусідніх рівнів
0-1 бал дуже низький усі показники S за п'ять хвилин знаходяться у межах усіх рівнів .