До дня визволення Ситковець

До дня визволення Ситковець

            Ось і прийшла до нас знову весна. Задзюркотіли говіркі струмки, забриніли на верболозах ніжні котики, а на підталинах пробився до сонця білий підсніжник.

Місяць березень... він завжди для ситківчан особливий. 14-го березня в далекому 44-му селище було звільнено радянськими військами від німецьких загарбників.

69 років тому,  дощової березневої ночі 1944-го прийшло в Ситківці довгождане, жадане, стократ омите кров¢ю і оплакане палючими сльозами визволення. Скільки б не пройшло років, а в пам¢яті народній понині живуть і житимуть вічно безмірні страждання воєнних років і безприкладна  мужність народу.

            Немеркнучою славою покрито імена ситківчан, які хоробро воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Імена їх викарбувано на мармурових плитах. Їх імена занесено в Книгу Пам¢яті Вінниччини. Їх фотографії ви знайдете в шкільному залі Бойової Слави.  Імена їх для нас священні. Майже всі вони на сьогодні спочивають вічним сном. Проте,  ми пам’ятаємо їх і їхній подвиг:

           Це вони замерзали в окопах, горіли в літаках і танках, падали скошені ворожими кулями і  піднімались в атаку, хоронили бойових побратимів і знову кидалися вперед заради перемоги. З кожним днем вони наближали до нас час визволення, наближали Перемогу.

            В роки війни в наше село не повернулися з поля бою більше 400 чоловік – наших односельців. Закатовано, вбито багато мирного населення – жінок, чоловіків, стариків і дітей; скалічено і померло від ран і контузій сотні ситківчан. При звільненні 54 радянських воїни  назавжди залишились лежати на землі Ситковеччини. Вони похоронені в парку над ставком в братській могилі, до якої ніколи  не заросте народна стежина.

            Про страшні події Великої Вітчизняної війни, про темні дні і ночі фашистської окупації, про самовіддану боротьбу партизан та підпільників розповідали учням  члени шкільної лекторської групи одинадцятикласники Гавдан Уляна та Поліщук Олег.  Затамувавши подих, слухали їх  і  школярі, і дорослі. Уявою переносячи себе в ті страшні часи, кожен подумки давав собі слово залишатись патріотом рідної землі, своєї Батьківщини.